Ветеранська література. Богдан Коломійчук «Хороші передчуття»

Дата: 23.02.2026 11:47

Кількість переглядів: 49

Богдан Коломійчук

«Хороші передчуття»

(Видавництво Старого Лева, 2025)

Про книгу:

невелика з форматом та об’ємом книга короткої прози, яка складається з 9 текстів про особистий досвід автора військового і в яких відчуваються моменти змін, втрат і пам’яті. Війна тут не просто тло, а подія, що ділить життя на «до» і «після». Погляд на те що бачить автор на власні очі на полі бою і в тилу. Автор розповідає про сьогодення, постійно повертаючись думками до простих, буденних деталей минулого, які раптом стають особливо цінними й важливими.
«Ця книга – це збірка короткої прози, переважно есеїв, які я написав із 2022 до 2025 року в період моєї військової служби. У війську, а тим паче на фронті, вільного часу небагато, тому й про звичні для мене великі тексти довелося забути. Це з одного боку, з іншого – есеїстика найкраще підходить для того, щоб передати читачу емоції, які переживає людина в незвичних для себе часто критичних обставинах. Адже коли обмаль часу, то й писати хочеться тільки про найважливіше і найсуттєвіше. Це як повідомлення з фронту додому, коли за кожним словом цілий спектр емоцій. «У цих текстах немає пафосу - лише щирі роздуми про досвід цивільної людини, яка побачила війну зсередини. Як вона змінює характер, наповнює життя невизначеністю, стирає спогади»- так говорить про книгу автора видавництво, де була видана книга» - так каже автор про свою книгу в одному із інтерв’ю.
тексти створюють особливе відчуття близькості ніби це не просто текст, який читаєш, а сидиш поряд і слухаєш щиру, неспішну розмову. Розмову про війну без прикрас, про втрати, які болять щодня, і про складну, але необхідну силу залишатися людиною тоді, коли навколо руйнуються звичні орієнтири. Про невидиму нитку, яка поєднує тих, хто воює, і тих, хто чекає, працює, підтримує. Про важливість простих речей: слова, дзвінка, присутності, розуміння.
у більшості оповідань персонажі мають реальні прототипи — це люди, яких автор знав, з якими перетинався або спілкувався під час служби. Багато історій виростало навколо цих реальних людей.
назва «Хороші передчуття» звучить багатозначно: вона може означати як світлу надію, так і внутрішню ясність перед непростими рішеннями, коли ти розумієш, що зміни неминучі. Неначе досліджується такий психологічний механізм, як передчуття: чи є це підсвідомим аналізом фактів, чи справжньою інтуїцією, чи лише страхом, який шукає підтвердження? Коли читаєш, то постійно балансуєш між різними поясненнями.

Фото без опису

Чому потрібно читати:

сьогодні у війську опинились люди з абсолютно різним професійним досвідом, життєвими історіями й світоглядами. Багато з них ніколи не планували ставати військовими, але свідомо прийняли рішення стати на захист України після повномасштабного вторгнення росії. Серед них опинилися й професійні письменники, автори з вагомим літературним доробком, який раніше не був пов’язаний із війною. І саме тому особливо цікаво читати їхні тексти: це погляд людини, яка прийшла у війну не з військової системи, а з культурного середовища, зі світу слова, історії та художньої уяви.
і тут ми маємо справу з автором, який до служби був відомий як письменник, історичних і детективних романів. Його досвід роботи з минулим, з людськими характерами й моральними дилемами надає воєнному тексту особливої глибини. Це не просто фіксування подій, це й осмислення війни очима професійного літератора, який звик працювати з нюансами, підтекстами й складною природою людського вибору.
«Вони про це не розповідають, вони про це пишуть. А ми згодом читаємо. Бо навіть не знаємо при зустрічах, як запитувати, якими словами про те, що довелося їм пережити на війні. Тим, хто були авторами відомих книжок до війни, і тим, хто почав на війні писати» - так каже про книгу автора відома українська письменниця Галина Вдовиченко і цей чи не найкраще говорить про те, чому книгу потрібно читати.
незважаючи на те, що книга непроста, але вона неминуче підводить читача до простого, але дуже сильного висновку: українці - незламні. Попри втрати, випробування і біль, у нас залишається головне - здатність триматися, підтримувати одне одного і не втрачати віру.
у книзі є багато відсилок до літературних і та інших світових інтелектуалів та досвідів минулих століть: письменників, художників, тож це ще привід дізнатися про щось цікаве і варте, щоб поглибити свої знання.
після прочитання залишається не лише емоції, а й переконання і навіть мотивація: наша сила - у стійкості, у пам’яті, у любові до своєї землі. І поки ця віра жива в нас, ми тримаємось і залишаємось наполегливими у своєму - перемогти.

Цитати:

«…якщо в руках хотдог, то ти в безпеці, десь далеко від боїв. А якщо свіжий гарячий пиріжок - то в цю мить тебе обіймають янголи»
«Велика війна складається з десятків тисяч особистих внутрішніх воєн. Так само, вочевидь, великий апокаліпсис мав би складатися з тисяч і тисяч персональних»
«Письменником бути добре хоча б тому, що авторська натренована уява здатна доповнювати реальність. І доки не виникає відчуття, що потроху їдеш з глузду, можна з цього користатись»
«Міст - це завжди алегорія. Образ, наповнений найрізноманітнішими сенсами і тлумаченнями. Перейшов - отже, подолав певний простір. Отже, змінився… І нехай усі мости вціліють. Окрім Кримського, звісна річ»
«Прийняти можливу смерть – один із способів розірвати кільце фронтового абсурду»
«Здається, ті, хто пішли добровольцями, стали для суспільства таким собі жертовним ягням, з яким помінятись місцями - нонсенс»
«Твоя батьківщина раптом звужується до одного бліндажу, покинутого льоху або напівзруйнованого будинку, в якому дивом уціліли меблі чи навіть ванна або душ. Хоч, звісна річ, без проточної води. Хто, зрештою, сказав, що любити країну - означає бути готовим за неї померти?»
«Я кричав йому просто в обличчя, що в мене хороші передчуття. Я ношу їх у собі десь між другим і третім ребром — це там, де нас вчили проколювати грудну клітку декомпресійною голкою».
«- Що тебе наповнює зараз?

Тепло між другим і третім ребром… - відповів. - І хороші передчуття»

Про автора:

Богдан Коломійчук - український письменник, автор понад 10 історико-авантюрних, історичних та детективних романів.
народився неподалік Острога на Рівненщині. Закінчив фізичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Певний час працював актором та помічником головного режисера Першого Театру у Львові.
як письменник дебютував у 2013 році з історико авантюрним романом «Людвисар. Ігри вельмож», який отримав гран-прі конкурсу «Коронація слова - 2013».
автор неодноразово представляв свою творчість на міжнародних книжкових ярмарках у Франкфурті та Лейпцигу, що допомогло українській літературі бути почутою за кордоном.
з початком повномасштабного російського вторгнення перебуває в лавах ЗСУ, старший сержант медичної служби.
про свої роки перебування у війську, говорить як про перехідну фазу життя, де поєднуються творчість і служіння і цей досвід значно вплинув на зміст і тональність його текстів, а своє рішення стати до лав ЗСУ у своїх інтерв’ю’ю говорив так:

«Я ніколи доти не міг уявити себе військовим, сам собі здавався стовідсотково цивільною людиною, якій чужі й майже осоружні всі атрибути армії, але війна внесла свої корективи».

«Чи зробив би я це ще раз? Так. Бо на той час це мені видавалося єдиним правильним рішенням. Неважливо, хто ти: письменник, інженер чи продавець у супермаркеті – коли хтось вдирається до тебе додому, то спрацьовує природній рефлекс: захищати свій дім, своїх рідних - іншого варіанту немає. Тому він би спрацював у мене і вдруге, і втретє. І, мабуть, спрацює. Якщо буде потрібно, я знову піду на фронт»

«Зараз все інакше. Ми маємо унікальний історичний шанс розірвати це замкнуте коло нашої історії. По ньому ходили наші предки, а ми вже не будемо. Ми не маємо іншого вибору, ніж здійснити цю історичну місію. Інакше ми просто зникнемо»