Ветеранська література. Михайло Шаманов «Не ССО!»
Михайло Шаманов
«Не ССО!»
(Брайт Букс, 2024)
Про книгу:
- книга описує різноманітні ситуації та людей з якими автор зустрічався та стикався під час служби у лавах ЗСУ, переважно з гумором та іронією. Автор поєднує глибокі переживання та свої розмисли з гумором, фронтовий сленгом та певною кількістю абсцентної лексики, що робить книгу дуже досупною для цивільного читача, не перевантаженою військовими термінами чи фактажем.
- найбільше в цій книзі людського, саме людські історії за війною, де в центрі не лише битви, а реальні люди різноманітних професій людей: бариста і журналістів, автомеханіків і водіїв маршурток, студентів і навіть гопників. Про всіх цих людей, які вчора були звичайними цивільними людьми і стали добровольцями і воїнами.
- жива, емоційна мова, якою автор описує побратимів і військові будні вражає щирістю, як з неабияким гумором і теплом пише про побратимів: іноді смієшся вголос, навіть регочеш, а за мить відчуваєш, як стискається серце від втрат чи болючої правди. У його стилі поєднання фронтового гумору з глибоким співчуттям, але не коли жаліють, а коли співпереживають і одночасно по-доброму “підстьобують”. Михайло Шаманов з легкістю перетворює звичайні епізоди з передової на короткі оповіді з характером і душею, де навіть на війні залишається місце для сміху, жартів, людяності та доброти.
- в книзі жодної спроби прикрасити дійсність, тут є все і страх, і розгубленість, і певної мірою безглуздість, і біль втрат, але й силу духу, яка веде вперед. «Для мене важливі люди, які воювали поруч. Особистості, про яких, можливо, не згадають у підручниках історії, але саме на таких людях тримається держава. Чоловіки та жінки з великої літери, пори те, що дехто з них в армії раніше й не був ніколи» - пише автор у передмові.
- це дуже теплі історії, написані з любов’ю та шаною про людей з якими довелось служити автору, і які вже загинули, але як каже автор: «Я не хочу писати некрологів про загиблих товаришів - коли й де народилися, де вчилися, як потрапили на війну… У цій книзі вони живі. Вони ще їдять, сміються, жартують над собою, над війною і смертю.»
Чому потрібно читати
- щирість і реалістичність. Це не художній вимисел, хоч і написано художнньо, а правдивий досвід, який дозволяє глибше зрозуміти, чим живе сучасний український військовий.
- погляд зсередини. Автор відкриває закулісся війни: від абсурдів до героїчних вчинків, які залишаються за межами офіційних зведень, але це не героїзація, не героїчний героїзм, а щоденна важка й небезпечна робота, де завжди є місце своєрідному «підстьобуванню» і гумору.
- осмислення сучасного. Це джерело майбутнього розуміння російсько-української війни для наступних поколінь — не сухі факти, а живі свідчення. Через прості історії і діалоги книжка змушує задуматися, ким є наші герої і якою ціною виборюється свобода. Що всі учасники цієї війни, були в першу чергу людьми, з вадами та чеснотами, певним життєвим досвідом, що позначався на їх характерах, різними темпераментами та емоційністю, зрештою різних життєвих доль та професій. Але ці люди мали щось одну великих спільну справу і мету: зупинити вбивць і перемогти, навіть ціною свого життя. Ніхто з них не планував і не хотів помирати, але й жити в окупованій і знищеній рідні країні жити теж не хотів.
- пам’ять. У книзі багато гумору, абсурду, драми й надії, саме вона змушує і сміятися, і плакати, але головне, не залишає байдужим. Бо кожний герой історії – це особистість, людина. І ці люди поряд. З ними ми перетинались чи можемо перетнутись на вулиці, у кафе, роботі чи транспорті. Ці люди поряд. Були і будуть. Декого з нами вже немає і ми маємо зберегти про них пам’ять, навіть у таких маленьких і смішних історіях, які розповідає автор.
Цитати:
- завжди стандартна відповідь: нормально, все ок. Знали б ви, скільки в цьому «нормально» несказаного. Не тому, що їм впадло писати чи відповідати. Просто немає сенсу розповідати. Ті, хто тут, не зрозуміє тих, хто там.
- У мене є мрія. На «гражданці» я ставитиму будильник на четверту ранку, щоби прокидатись і, казати: «А йдіть усі в дупу!» - і спати далі.
- От скажи мені, філоЛОХу, у слові «полковник» перевірочне слово «полка» чи «палка»?
- Знаєш, як називається на «срочкє» черговий по кухні?
- Я «срочку» не служив, не знаю…
- Людина-амфібія!
- Це тому, що раковина на кухні їдальні військової частини величезна, як бак, в якому тримали Іхтіандра?
- Так! І черговому доводилось туди майже пірнати, щоб дістати з дна тарілки.
- А як називали днювпльного? (Днювальний- черговий, що стояв біля тумбочки.)
- Та звідки я знаю!
- Дерева помирають стоячи!
- А хліборіза як називали?
- Як?
- Вірте мені, люди!
- Бо завжди найцікавіше читати не істориків, не військових кореспондентів, не спогади штабних генералів про цифри, кількість гармат, снарядів і набоїв. Найцікавіше читати мемуари простих солдатів.
- Так, здається, він сказав ОСББ?
- Ні, він сказав МТЛБ, ага. Ясно, що це таке.
- А ще було… БДСМ? Ну, сумніваюсь, що командир знає, що таке БДСМ. У наказі такого бути не могло.
- БРДМ - точно! Це теж якась техніка.
- Моджо називає себе друшляком. Так сталося, що після поранення в Моджо зʼявилися зовсім зайві отвори в тілі. Друшляками в нас називають усіх поранених, але Моджо ще й піратський друшляк. Він пішов на війну зі штучним суглобом у нозі. І весь час шкандибав.
- Купив гарну термобілизну. Вдягнув! Носиться шикарно. Але є один нюанс- немає ширіньки. Незручно по -маленькому ходити, - розповідає Моджо…
- Ми куримо на лавці, дивимось і не витримуємо:
- Є ще один нюанс. Корисний. Ззаду є прорізь для «скидання».
- От зараза, штани задом наперед надів…
- На фронті ти постійно катаєшся на емоційних гойдалках. До того ж дуже сильно. Ще вчора ти був у пеклі, де поруч із тобою копирсались такі ж чорти, як ти. Навколо випалена земля, пекельна спека, немає води, сатана регоче над тобою приходами арти й танчиків. А вже сьогодні ти опинився в раю: сидиш в альтанці на березі нешвидкої красивої річки, навколо шелестять зелені дерева, співають пташки, а кухар ставить перед тобою тарілку зі смачнючим гарячим червоним борщем, кладе поруч скибочки чорного хліба, пірʼя зеленої цибулі і часнику.
- На війні стаєш аскетом . Рівень твоїх потреб різко зменшується: поспати, поїсти, виконати завдання, дожити до вечора, покурити, випити чаю, послухати історію…і провалитися в сон.
- Нахтігаль - чарівник, уміє робити фантастичні речі. Уявіть: сидить група в окопі без звʼязку. Посто рації не працюють, чи їх глушать. І так уже кілька годин. Група не знає, що робити, одначе без команди виходити не може. І лише Нахті під час мінометного обстрілу може додуматися підкидати над окопом телефон - щоб відправити повідомлення командиру мобільним інтернетом. І повідомлення відправляється! А він не припиняє підкидати телефон, бо очікує на відповідь. І - вуаля. Командир відповідає: - Йой! Що ви там робите? Швидко пензлюйте звідти!..
- Змій і рушники - це окрема історія. Він так часто їх забував або губив, що зубна фея принесла під спальник Змія рушник, шляпу і окуляри. І все було красивого рожевого кольору. До речі, до премʼєри фільму «Барбі» залишався рік. Рожевий рушник Жека вже не забував. Це був його талісман!
- Усе геніальне просто!!!Копай!
- Шамане, ти маєш знати. Чому в давнину людей, які спілкувалися з духами чи богами, називали жерці?
- Усе просто. Від слова «жерти». Бо вони й жерли всі жертвоприношення: мʼясо, фрукти, рибу.
- О! Тобто наш вечірній дожор можна вважати жертвою богу Морфею.
- Звичайно! Доїдай ковбасу, пішли спати!
- У всіх живих бійців є якісь фартові штуки. У Братика - панама, у Лося -запальничка, у Змія - рожевий рушник, у мене була дитяча носова хусточка. Яким чином вона потрапила до мене - не знаю. Я вдягнув свою куртку, яку не носив років із чотири, 25 лютого 2022 року. Можливо, якось після тренувань гуляв із дітьми й витирав малим носа. Але хусточка стала справжнім моїм оберегом.
- Я вже давно зрозумів: хочеш дізнатися, хто людина, а хто г…но, - повоюй разом з ним.
Про автора:
Михаил Шаманов - журналіст, репортер, ведучий кількох програм на ТБ і радіо.
до повномасштабного вторгнення з 2014 року долучився підготовку до однієї з мілітарних організацій де були лекції та польові заняття з тактичної медицини, саперної справи, стрільби, штурмів будівель. За словами автора в одному з інтерв’ю це дуже йому допомогло: «Тоді [в 2014 році] вже стало зрозуміло, що все це не закінчиться швидко. Я ще працював на Новому каналі, і ми - певною компанією - зрозуміли, що нічого не вміємо, крім хіба що зібрати-розібрати автомат. Більшість з нас не служила, тому вирішили готуватись».
з першого дня повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ. 24 лютого 2022 року пішов добровольцем на фронт у складі 130‑го батальйону ТрО Києва, де брав участь в обороні столиці, а також захищав Васильків, Ірпінь, Мощун, звільняв Харківщину, воював на Луганщині та Донбасі. Встиг спробувати себе парамедиком, гранатометником, АГСник, охоронцем аеророзвідки, штурмовиком, сапером, кухарем і водієм. Окрім службових обов’язків, був офіційним речником КМВА щодо питань оборони та ТрО.
наразі проходить службу в оперативно-тактичному об'єднанні Сухопутних військ Збройних сил України - в 12-й армійський корпус у званні молодший сержант ЗСУ.
нагороджений орденом «За мужність», відзнакою "Хрест Сухопутних військ", медалями «За оборону України», «Честь. Слава. Держава», «За заслуги перед містом Ірпінь».
народився у Златоусті Челябінської області. Переїхав у 1980 році до України. Закінчив Кременчуцький інститут економіки та нових технологій.
розпочинав кар’єру на кременчуцькому радіо «Вісма», там став журналістом. У 1999 переїхав до Києва. Навчався у школі журналістики «Інтерньюз», працював на радіо: «Континент», «Громадське» «НВ», Ера ФМ, телеканалах «ICTV», «Прямий», а також на Новому каналі спецкореспондентом, редактором, шеф-редактором, ведучим програм «Репортер», «ТВ-Таблоїд», «Абзац».
у 2020 році видав свою книгу «Чоловіки: інструкція із застосування»
поза професійною діяльністю захоплюється історією, кулінарією, футболом, риболовлею, а також активним дачним відпочинком.
життєве кредо автора: Краще бути, ніж здаватися, багато робити і мало виділятися.
Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.
