Ветеранська література. Сергій Демчук Ціль припинила існування (Темпора, 2025)

Дата: 23.01.2026 14:06

Кількість переглядів: 70

Сергій Демчук

Ціль припинила існування

(Темпора, 2025)

Про книгу:

• це збірка короткої прози про війну: тут художнє перемежовується з власним досвідом автора та свідченнями військовополонених та їх родин. В цих текстах війна не стільки подія, а як стан про людини, суспільства і реальності, що зламалася й водночас тримається.
• “Адже це не зовсім художня книжка. Мабуть таки більше документальна. Усі оповідання на реальних подіях. Якщо десь і є якась вигадка - то радше спроба дофантазувати якісь деталі, які сам не бачив… це книжка про людей під час війни - історії дадуть нам ширшу картину подій, які ми переживаємо й у яких беремо безпосередньо участь”. - так описує свою книгу автор у передмові.
• книга складається з історій, які написав автор і документальних свідчень українських полонених чи їх рідних. і на такому контрасті охудожнених історій та документальних свідчень книга не сприймається як цілісний роман, а скоріше як спроба зафіксувати фрагментовану реальність, де неможливо скласти єдину історію, лише уламки, епізоди, голоси. Деякі новели не мають завершеного кінця у них відкритий фінал і радше нагадують якийсь проблиск спогадів чи уривки розмови, в яких ми бачимо людей, які вони були до війни, під час війни, як зустріли повномасштабне вторгнення, як кохали і розлучалися дуже різних, непростих і іноді здається, що суперечливих, але правдивих.
• тут немає головного героя, ними стають різні люди, які опиняються у війні чи поряд з нею: військовий, цивільний, волонтер, полонений, родич зниклого безвісти, той, хто вижив, і той, хто не мав на це шансу, герої не ідеальні, але справжні. Автор уникає пафосу, залишаючи читача наодинці з живими, часто болісними, але чесними історіями.
   
• тексти писалися в різний час, частина з них створювалася до повномасштабного вторгнення, а частина вже після 24 лютого 2022 року, коли війна перестала бути «десь там» і стала щоденною присутністю.
   
• значна частина тексту народилася з реальних історій людей, яких автор зустрічав як журналіст, як фахівець пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а згодом,  як військовослужбовець. “Мав багато зустрічей і спілкування з нашими Захисниками й Захисницями, яких вдалося обміняти. Розказані ними історії про полон ми публікували на сторінках Штабу в соціальних мережах і на сайті. Але щоб вони не згубилися в нетрях інтернету, я вирішив зібрати їх у цій книжці. Адже це також  певною мірою наш спільний досвід”.
• назва «Ціль припинила існування» звучить як військовий рапорт, але в текстах вона щоразу набуває іншого або нового значення: зникла ціль на екрані, зникла людина, зникле місто, зруйнований сенс чи якась усталена частина життя, яка перестала відігравати важливу роль, щось важливе в житті перестало існувати. особиста ціль, план чи сподівання…
• післямову до книги написав  письменник Петро Яценко, автор фантастичної книги про російсько-українську війну “Манетизм”, який є не тільки колегою по перу, а й також наразі служить в ЗСУ та обіймає посаду керівника пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Чому потрібно читати:

• не спрощує війну. книга не пояснює, не моралізує і не дає готових відповідей, а показує складність і суперечливість досвіду. це дозволяє побачити війну зсередини людського життя, а не з позиції зведень, новин або офіційних повідомлень.
   
• почути тих, кого зазвичай не чують: людей у полоні, родичів зниклих безвісти, тих, хто живе в очікуванні, тиші й страху. це важливі свідчення, щоб розуміти і не допустити знову у майбутньому подібного досвіду для наших нащадків.
   
• память зафіксована тут і тепер, як  безцінний досвід пережитого нами, без ретуші й героїзації. Це все стане згодом свідченням епохи: як ми жили, що відчували, які помилки робили, як змінювались і як в нашому життя щось старе перестало існувати і ми всі набували нових сенсів, як у суспільстві, так і особисто, що з нами в таких трансформаціях відбувалось і що ставало причинами цього.
   
• для цивільного читача книга може стати точкою співпереживання, способом наблизитися до того, що часто здається надто далеким або надто страшним. Для військових і тих, хто поруч із війною щодня, ці тексти можуть працювати як віддзеркалення досвіду, в якому впізнаєш себе й відчуваєш, що ти не один.

Цитати:

• Від вильоту снаряда до приземлення у тебе є півтори секунди, щоб впасти або сховатися. Тож солдат - це ноги не в останню чергу…
• Коли людина повертається з полону, їй треба прийти до тями, усвідомити, що вона вдома. Три-чотири доби не займати її. Не запитувати: а як там? Це дуже боляче згадувати. Коли людина сама захоче, розкаже.
• За перемогу над побєдой! 
• Найважче в полоні, що ти не знаєш становище своєї країни. Не знаєш, де хлопці з твоєї частини, де рідні. Й чи живі взагалі.
• Можна скільки завгодно їздити по презентаціях і зустрічах з читачами, підписувати в потягах жіночкам книжки,видавати нові, але віддати здоров'я або й життя за своїх земляків, за свій народ - це зовсім інше.
• Мабуть, люди під час війни мають щось спільне з домашніми тваринами, які опинилися вночі на вулиці…
• В полоні інколи здається, що ти повернешся, а тут вже всі поспивалися  чи повмирали. Треба вірити, що ваш рідний повернеться.

Про автора:

• Сергій Демчук - письменник, журналіст і військовослужбовець Збройних Сил України.
• народився у Вітебській області, Білорусь, невдовзі родина повернулась в Україну і дитинство та юність були пов’язані з Коростенем (Житомирщина). У школі активно займався боксом і карате, був чемпіоном Житомирської області серед юнаків з карате і боксу, а також бронзовим призером чемпіонату України з карате.
• закінчив Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона Макаренка за спеціальністю «Майстер виробничого навчання з ремонту автомобілів» та університет "КРОК" за спеціальністю "Вища школа педагогіки".
• до повномасштабної війни працював в українськими медіа: кореспондентом у Газета по-киевски (2008–2011), журналі Країна (2012-2017), редактором стрічки новин у Дзеркало тижня. У 2012–2017 роках працював кореспондентом у журналі Країна та виданні Взгляд. До 2022 року обіймав посаду редактора відділу журналу «Країна», а протягом 2022 року виконував обов’язки шеф-редактора цього видання. У вересні 2023 року очолив редакцію журналу Український Тиждень.
• із початком повномасштабної війни працював фахівцем пресслужби Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, де займався комунікаційною роботою та висвітленням проблематики зниклих безвісти й українських військовополонених. 
• у травні 2024 року добровільно долучився до лав Збройних Сил України у 2 Інтернаціональний Легіон оборони України.
• автор книг «Міжсезоння» (2017), «12 унцій любові» (2021), «Острів Джа» (2022), «Зима, яка назавжди з тобою» (2024), а також збірки оповідань «Тіні на сходах» (2023). 
• дипломант літературного конкурсу «Гранослов» (2018), лауреат літературних конкурсів «Благовіст» (2016) та  «Смолоскип” (2011, 2012, третя премія).
  
  Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.

« повернутися